АВК вже неодноразово заявляла про необхідність спрощення порядку встановлення велосипедних парковок в м. Києві. В першій частині опусу я розповідав про наші спроби переконати в цій необхідності Д.Басса. Ну що ж, схоже треба братися до справи самим.

Як ви вважаєте, чи складно встановити велопарковку? Наприклад, в дворі офісного центру чи попід магазином. Мій досвід показує, що ні: роботи на пару годин для двох вправних молодиків, потім зо добу стигнутиме цементний розчин і готово, можна паркуватися. Які проблеми? А якщо велопарковка комусь завадить, то і ліквідувати її ще простіше – ламати, як відомо, не будувати.

офісний центр	крамниця	монастир

Ось тому в цивілізованих місцях, як, наприклад в м. Яремчі, велопарковки є повсюдно: біля установ, крамниць, божих храмів і т.д. Але то – в цивілізованих місцях. А у нас – столиця України, розуміти треба! Це ж неможна припустити, щоб всяк, з власного бажання, власним коштом і на свій смак робив наше місто більш придатним для проживання. Цей процесс обов’язково треба очолити, врегулювати і направити. Ось я і спробував з’ясувати, хто в КМДА і як це робить. Читайте далі , що в мене вийшло.

З точки зору «Правил забудови м. Києва » велопарковка це мала архітектурна форма (МАФ) декоративно-технологічного призначення. Ось офіційне визначення: «невелика споруда, що зводиться під час благоустрою території для організації міського середовища та забезпечення необхідних експлуатаційних характеристик і вимог (лавки, фонтани, світильники, парапети, підпірні стінки, альтанки, тощо)». Автори цього визначення трохи невдало об’єднали чоботи з яєчнею: паркову лавку, яку можна підняти і переставити на нове місце з підпірною стіною, яка може досягати кількох метрів висоти і потребує заглибленого фундаменту і ретельних розрахунків, бо якщо впаде – замало не вдасться. Але виходитимемо з реалій. МАФ-ами в нашому місті завідує Головне управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища . Ось туди ми і маємо звернутися. Для початку – віртуально. Відкриваємо веб-портал київської міської влади, дивимося. Адреса… посадовці… новини… каталог послуг… це все потім. Ось, зв’язані документи – воно! З дев’ятнадцяти документів, що наведені на сторінці, десять (більше половини) містять в своїх назвах слово «МАФ». Мабуть, питання про МАФи цікавить киян більше, ніж усі інші проблеми, віднесені до компетенції цього ГУ, разом узяті. Зараз почитаємо і всі питання відпадуть.

Фіг! Жоден з цих документів не відкривається, вірніше завантажується щось, геть не схоже на веб-сторінку. Мабуть, у веб-майстра руки криві, буває. Але ж інформація нам таки потрібна. Відкриваємо «Правила забудови» в неофіційному джерелі, читаємо… мама! Проект затверджується… розглядається… паспорт… архітектурно-проектне завдання… благоустрій включає проведення робіт з інженерної підготовки, вертикального планування, облаштування територій вулиць… щоб усе це осягнути, треба, мабуть років зо п’ять провчитися в будівельному інституті. В мене такого досвіду нема, але здається, що об’єм паперових робіт, які потрібні, аби поставити споруду, трохи складнішу, ніж цвях, майже такий же, який потрібен для зведення хмарочосу.

Але так не може бути, бо не може бути ніколи. Повинен бути простіший шлях. Доведеться нам, мабуть, йти до ГУ архітектури і з’ясовувати питання особисто. Ну що ж, хіба вперше – запишуся на прийом та і піду. О, ось потрібна людина: «Троян Роман Олександрович - заступник начальника Головного управління – начальник управління дозвільної документації та організаційно-правових питань.» В мене як раз організаційно-правове питання. «Прийом громадян (…) проводиться за попереднім записом, який здійснюється щочетверга з 09-00 до 11-00 години за телефонами…» Оце вже дивно. Я добре розумію, чому відповідальна особа не може приймати відвідувачів будь-коли в робочий час: вона може бути у від’їзді, на нараді, ще десь, в решті решт має право просто планувати свій робочий день щоб не відволікатися від одних справ заради інших. Добре. На те є приймальні години. Але чому запис на прийом проводиться по дві години на тиждень мені не зрозуміло. З такою практикою я стикаюся вперше. Хіба не для того існують секретарі? Ну гаразд, сьогодні як раз четвер, ранок, телефоную. В трубці лунає: «Здравствуйте! В настояний момент мы не можем Вам ответить. Сейчас вы можете отправить факс. Чтобы оставить голосовое сообщение – перезвоните позже. Спасибо». Писк факсу. Дзвоню ще раз, і ще і ще. Результат аналогічний. Нарешті, десь о дванадцятій годині, слухавку бере жива людина. Викладаю справу. У відповідь чую:

- Запис на прийом проводиться по четвергах з дев’ятої до одинадцятої. Дзвоніть наступного тижня.

- Але я не зміг додзвонитися...

- Нічого не знаю. Я весь час була тут, багато людей дзвонило, я брала слухавку і всіх записала.

Читачі, звичайно, можуть повірити не мені, а телефонному голосу, але я сам жодних ознак хибної пам’яті за собою не помічав і маю тверду думку, яке з двох взаємовиключних тверджень – брехня. Намагаюся наполягати, нагадую, що за законом маю право вимагати особистого прийому від будь-якої посадової особи, до Президента України включно. Глухо. Таке враження, що панночка на проводі вперше чує цю новину. «В законі таке написано, що Троян має усіх приймати? У нас в Управлінні свої закони. І взагалі, я записала на прийом так багато народу, що Троян усіх все одно не встигне прийняти.» А хіба це моя проблема? Розумію, що жодних важелів впливу на співбесідницю не маю і, пообіцявши подати офіційну скаргу, кладу слухавку. Я своєму слову господар і одразу ж набрав 15-51 . Моє звернення зареєстровано під №6062, так що я сподіваюся, що хтось-таки організує вивчення секретарями ГУ Містобудування Закону України «Про звернення громадян» .

Якщо ж керівництво ГУ вважає, що вони – надто заклопотані особи, щоб особисто приймати усіх бажаючих, то мені є що відповісти. По-перше, dura lex sed lex. Закон суворий, але він - закон! І його слід виконувати. По-друге, раджу вивчити практику роботи приймалень громадян, наприклад при Секретаріаті Президента України. Абсолютно певен, що на прийом к Президенту намагається попасти набагато більше народу ніж до заступника начальника муніципального ГУ. І їх приймають, хоча деякі відвідувачі виглядають, поводять себе і смердять як бомжі. Але вони – громадяни України. Звичайно, не Президент України особисто веде прийом, але спеціально підготовані фахівці, які з’ясовують (ввічливо і чуйно!) в чому полягає проблема і спрямовують заявника до органу, який має компетенцію цю проблему вирішувати. Це логічно і навіть Ющенко не зміг би зробити більше, бо кожен має займатися своєю справою. Керівники – розподіляти роботу і контролювати результат, а підлеглі – виконувати. Начальник, який цього не дотримується, обіймає свою посаду за непорозумінням. В мене, наприклад, навіть не поцікавилися, в чому полягає питання, і чи не може воно бути вирішене на нижчих шаблях службових сходів. Я б може і сам постукав в потрібні двері, якби на сайті КМДА був перелік підрозділів Управління дозвільної документації та організаційно-правових питань ГУ містобудування. Але його нема! Відділ кадрів і режимно-секретної діяльності – є, ось він, куди ж без секретної діяльності в справі містобудування і архітектури. А управління, яке дозволяє будівництво – нема. Може, і його начальник, вибачте, самозванець?

Цю статтю час закінчувати, але оскільки питання не закрито, я ще повернуся до теми. Поки що зауважу, що питання комерційних МАФів знавцями столичного життя вважається одним з розсадників корупції в місті. З одного боку, легше узгодитити ще один космодром серед казахського степу, ніж абсолютно законним чином пробити ларьок в Києві. З іншого –розкладки, намети, ятки, павільйони, гаражі і т.д. ростуть на кожному кроці і, подекуди, реально заважають проходу і проїзду. Якщо не всі, то 90% з них – незаконні. Але єдиний папірець, який необхідно пред’являти, щоб до них не застосовували санкції – це банкнота. Я б і не чіпав цього болота, якби мух відділили від котлет. Але доводиться. Так от, до чого це я. Георгій Сатаров зробив, на мою думку, чудове дослідження корупції як явища. Він, серед іншого, констатував простий факт: корупція з’являється там, де є неефективність нормального порядку управління. Тобто, щоб корупцію знищити, треба зробити так, щоб питання встановлення МАФів (в нашому випадку) вирішувалося просто, швидко і прозоро. Навпаки, стан речей, коли нормативно-правові документи не відкриваються, структура підрозділів не відповідає дійсності, записатися на прийом неможливо, вигідний тільки хабарникам. І це я навіть не намагався йти в наступ, подавати якісь документи, про щось клопотати, лише провів біглу рекогносцировку ворожих редутів не піднімаючись з крісла. Мимоволі закрадається питання: чи не ними, хабарниками-корупціонерами цей стан речей і створений?

далі буде...