Марина Блудша, медіакоординаторка Асоціації велосипедистів Києва

Чим відрізняються і чим схожі велосипедні обличчя України і Білорусі?

Велорух у Білорусі

Мінське велосипедне товариство («Мінскае роварнае таварыства»), на запрошення якого я приїхала в Білорусь поділитися досвідом роботи зі ЗМІ, розташоване в приватному будинку майже в центрі міста. Ще рано, але в ньому вже людно: сюди поступово сходяться учасники Велотабору з різних міст Білорусі та сусідніх країн. В одній кімнаті спікери дороблюють презентацію, в іншій перевдягаються після потяга, хтось заходить у дім – прибуває дедалі більше людей. Усі збираються пити чай на кухні, знайомляться.

– Ви з Бреста, так? Ваші були на зборах Європейської федерації велосипедистів разом з нами. У Білорусі аж три велосипедних організації є членами ECF, в Україні поки тільки АВК.

– Так, три. «Мінське роверне товариство» і дві з Бреста: «За ВелоБрест!» і «Ручеек».

Фото: Роман Волчок

Цього року на другому Велосльоті в Білорусі теж по-своєму збори. Велосипедної мережі, як в Україні, тут ще немає, але є перша спроба зустрічі та обміну досвідом у форматі Велотабору. Білоруські велоактивісти з різних міст з’їхалися на освітній інтенсив, котрий вперше організувало Мінське роверне товариство (МРТ) за зразком українського Bike Camp у Карпатах.

Мінське велосипедне товариство

МРТ ділить будинок, захований у кварталі багатоповерхової радянської забудови Мінська, ще з кількома громадськими організаціями і навіть хором народної пісні. Біля входу стоїть П-подібна жовто-червона велопарковка, на городі за будинком облаштоване місце для кінопоказів. Звідси видно сонячну панель на даху будинку. Ми слухаємо голову правління Мінського велосипедного товариства Павла Горбунова:

– Від панелі живиться частина електроприладів у будинку. Але це не єдине її призначення. Через будиночок МВО проходить сотні людей. Ми би хотіли облаштувати тут різні практики енергозбереження, щоб люди бачили на власні очі, як це працює.

Фото: Марина Блудша

Поруч на городі стоїть теплиця, в ній можна побачити велосипеди. Як і в офісі Асоціації велосипедистів Києва, у МРТ є свій велопарк. Якщо в Києві велосипеди АВК можна знайти на міських фестивалях під час громадських безкоштовних велопрокатів, то в Мінську 2015 року організували цілодобовий муніципальний велопрокат “Добры ровар“. Некомерційний аналог системи байкшерінгу запустили в Мінську велосипедні та екологічні активісти. Муніципальний велопрокат діє в багатьох містах світу: в Україні поки що лише у Львові, у Києві його намагалися запустити в 2016 році.

Волонтерський проект “Добры ровар” давав змогу взяти велосипед напрокат (безкоштовно на 12 годин) в одному місці, а повернути в іншому. Замість дорогих велостанцій у Мінську використали місцеві велопарковки. Волонтери МРТ та екологічної організації “Зялёная Сетка” зібрали 25 старих велосипедів, пофарбували їх у яскраві кольори і дали їм імена. Захистом від крадіжки стали звичайні кодові замки.

Дізнатися свій код можна було через безкоштовний онлайн-сервіс з паспортною реєстрацією. Цього року розфарбовані велосипеди, кожен з яких має своє власне ім’я, стоять у теплиці, а не по Мінську, а МРТ започаткувало інший волонтерський проект – Велошколу. Тільки вчать у ній не лише Правилам дорожнього руху, як у Велошколі Києва. Білоруси вчать тих, хто взагалі не вміє їздити на велосипеді.

Фото: Минское велосипедное общество

Олексій, який проводить велонавчання, каже, що велошкола в Мінську дуже популярна і збирає багато людей різного віку (від дітей до бабусь). У квітні активісти МРТ брали участь у міжнародному флешмобі «30 днів на велосипеді», а щоб зацікавити інших мінчан, оголосили квест. Іван, який брав участь у квітневому флешмобі в Мінську, каже:

– Квест дуже мотивує, коли прокидаєшся, а зранку дощ надворі.

Після екскурсії офісом Мінського велосипедного товариства, де я залишаю як привіт з України листівки Асоціації велосипедистів Києва, рушаємо на велоекскурсію по місту. Попереду Настя Янчевська – директорку Мінського роверного товариства звати так само, як і директорку АВК.

Фото: citydog.by

Велоінфраструктура в Мінську

Якщо в Білорусь мене довіз поїзд «Біла лелека», то по Мінську прокатав блакитний велосипед «Аист».

У Білорусі велосипедистам заборонено рухатися по дорозі, тому ми рухаємося лише тротуарами. Зрідка потрапляємо на дорогу, але мінські колеги нервово озираються – в Білорусі штрафують за виїзд велосипедом на проїжджу частину. В Україні, як відомо, усе навпаки: велосипедистам заборонено їздити по тротуарах, по дорогах дозволено з 14 років. А тих, хто все-таки їздить по пішохідній території, рідко штрафують. Нагадаю, що за результатами останнього підрахунку велосипедистів у Києві, дві третини їдуть саме тротуаром, а не по дорозі. Причина такого масового порушення ПДР з боку велосипедистів очевидна для тих, хто був у Києві: на більшості доріг столиці України немає відокремлених велосипедних шляхів, а швидкість машин часто дуже висока.

Фото: Роман Волчок

Швидкість пішоходів на мінських тротуарах невелика і є багато велодоріжок, але тротуар він і в Мінську тротуар. Пішоходи скрізь розслаблені, непередбачувані та схильні виринати перед очима в найнесподіваніший момент. І мають на це повне право – де ж людям ще розслаблятись, як не пішки? Під час велоекскурсії в столиці Білорусі я переживаю дежавю. Відчуття, знайоме мені з тих часів, коли тільки вчилась їздити на велосипеді по тротуару та не наважувалась виїжджати на дорогу. Відчуття, що всесвітня змова існує, і всі пішоходи зговорилися лізти мені під колеса. У Мінську ми їдемо колоною, але, як це часто буває, колона живе своїм життям: крутячи педалі, ми балакаємо одне з одним, розсипаємось і знову зливаємось. Це не дуже зручно ані нам, ані пішоходам. Я вкотре думаю про те, що дорожній рух транспорту і людей обходиться без пригод там, де їхні шляхи розмежовані.

Білоруський експеримент: Як це, їздити на велосипеді у Мінську?

Пішоходи завжди почуватимуться володарями велодоріжок, поки ті не будуть чітко відділеними від тротуарів. І знаки тут вторинні: табличок з велосипедами і піктограм у Мінську не бракує (є навіть знаки маршруту Євровело). Час від часу бачимо велопереїзди біля пішохідних переходів, на яких наші мінські колеги на велосипедах теж не люблять спішуватися. Справжній рай для велосипедистів не там, де багато знаків, а там, де вулиці поділені між усіма учасниками дорожнього руху (“Велосипедний Плезентвіль“). Там, де велосипедистів не змушують змагатися за місце під сонцем – неважливо з водіями в Києві чи пішоходами в Мінську. Зручно їхати там, де в кожного є своє місце: у пішоходів – тротуар, у водіїв – дорога, у велосипедистів – велодоріжка. Метою і Мінського велосипедного товариства, і Асоціації велосипедистів Києва є створення мережі зручних велошляхів для користувачів велосипеда у своїх містах.

Біля легендарної велодоріжки в Мінську вздовж річки Свіслоч. Фото: ВелоГродно

Ми наближаємося до лінії гаражів, які впираються в костел. Останній гараж відрізняється від інших навіть ззовні: ворота яскраво розмальовані. Це знаменита ВелоКухня. Ще один волонтерський проект Мінського велосипедного товариства. У гаражі зібрані інструменти та запчастини, які жертвують сюди всі, хто хоче. Кожен може прийти безкоштовно відремонтувати свій велосипед – треба тільки підгадати час, коли він буде відкритий. 

Графік роботи висить на дверях, всередині купа інструментів, стіл, стільці. Тут часто проходять майстер-класи з велоремонту (ми бачили афішу майстер-класу від дівчат) або просто веловечірки. Тоді двері гаражу відчинені навстіж, а простір перед ним, прямо під стінами костьолу Святого Роха, заповнює натовп велосипедистів.

Фото: kaktutzhit.by

ВелоКухня в Мінську. Фото: Мінське велосипедне товариство

Після обіду ми дізнаємося, коли і чому в Білорусі заборонили рухатися велосипедом по дорозі. Близько 10 років тому стартувала програма зі зменшення смертності в ДТП «Добра дорога» – білоруський аналог Vision Zero. Замість безпечної інфраструктури тут вирішили піти шляхом заборони і винесли користувачів велосипеда за дужки (доріг). Смертність у ДТП справді впала, це головний аргумент білоруської ДАІ не випускати велосипедистів на дорогу й далі.

Чекаючи на тротуарі автобус, який має відвезти всіх учасників Велотабору на фестиваль Велозліт за 100 км від Мінська, ліниво спостерігаємо за трафіком на дорозі. Раптом по ній проноситься хлопець на ровері з помаранчевими колесами. Велосипедисти скрізь однакові: вільні, мобільні та нестримні.

Акція Мінського велосипедного товариства “Нічний Стелс 2017”: виявити і озброїти велосипедистів-примар, які їздять вночі без світла.

Велосліт і Велотабір пройшли 19-20 серпня в рамках проекту «Міський велорух у Білорусі» за фінансової підтримки Європейського Союзу. Проект реалізовує в Білорусі в 2017-2019 роках Центр екологічних рішень і Мінське велосипедне товариство за фінансової підтримки ЄС.

P.S. Для тих, хто хоче вивчити англійську, а заодно і білоруську, у Мінського велосипедного товариства є велословник🙂

Хочете бачити Київ велосипедним? Приєднуйтеся до Асоціації велосипедистів Києва. Що більше нас буде, то швидше ми будемо жити в комфортному місті!

інші цікаві матеріали

Ці дівчата вибирають велосипед не тільки як транспорт, але як ідею перетворення міського простору для комфортного життя всіх городян (без винятків за видом пересування). З

Минулого тижня я брала участь як лекторка у літній школі зі сталої міської мобільності в Алмати (Казахстан). Я не мала жодних очікувань, тому мені було

Привіт! Мене звати Богдан і я є головою громадської організації “Асоціація велосипедистів Києва”. Якщо вам цікаво, чи пиляємо ми гроші (і які?), і чим велоактивізм