Богдан Лепявко
Голова Ради АВК

Мені пощастило пересидіти найхолодніший тиждень лютого у Мадриді. Що я там робив? В рамках програми “Connect for impact” брав участь у обміні досвідом з іспанцями. Група активістів з України, що роблять щось цікаве і корисне у галузях переоблаштування міського простору та переосмисленні української освіти, зустрілись зі своїми іспанськими віддзеркаленнями, і ось що з цього вийшло. Розклад був дуже насичений, тому, на жаль, не маю змоги викласти все повністю за один разу. Тому в першу чергу напишу ж про те, що мене вразило найбільше. І не тільки про вело.


Програма була створена завдяки Impact Hub Odesa та фонду «Відродження».
Найсильніше враження – це спільність проблем. Так, є і певні відмінності. Громадянське суспільство в Іспанії має давніші традиції, тут купа різноманітних будинкових/квартальних/районних рад і громадських комісій з різних питань, які дбають про свою зону відповідальності. Тому, з цієї точки зору, Україна має велику кількість «дитячих» проблем навіть серед активних громадян (саме так це було сформульовано під час дискусії).
WIN_20170209_14_44_12_Pro
З іншого ж боку, виклики, які пропонує нам 21 століття, є спільними і часто-густо наражаються на таке ж нерозуміння і протидію. Наприклад: перехід до сталої енергетики та сталого транспорту, проблема якісної освіти «не для галочки» в епоху Інтернету, збереження історичної спадщини vs модернізація заради економічної вигоди, збільшення ролі і свободи окремої людини в місті тощо.

Історію роблять люди
До речі, щодо традицій: однією з родзинок програми стала колишня сигаретна фабрика, яка за більш ніж 200 років свого існування зробила свій внесок у розвиток суспільства чи не більш важливий, ніж у розвиток економіки міста. Справа в тому, що досить швидко після створення вияснилось, що у жінок ця робота виходить краще, ніж у чоловіків, бо їм можна платити менше (проблема, як бачимо, досі актуальна) і вони краще і швидше справляються з «тонкою» роботою (як-то скручування цигарок). Але у традиційному іспанському суспільстві жінка була центром родини – хатня робота і піклування про дітей існували паралельно роботі на фабриці, тому жінки тісно спілкувались і об’єднувались зі своїми колегами для вирішення спільних проблем. Так виникли прообрази профспілок і громадських організацій. Звичайно ж, навколо фабрики з’явився цілий район, де ці жінки жили зі своїми родинами, виникли цілі робітничі династії, і не дивно, що така спільнота була здатна чинити сильний тиск навіть на тодішню міську владу і адміністрацію фабрики. До ходило й до страйків та бунтів. Наприклад, так виглядала фабрика на початку 19-го століття:
WIN_20170208_11_53_34_Pro
як бачимо, працівниці тісно спілкуються за роботою, дехто бере з дому малих дітей, є можливість попросити заміну.
А так фабрика стала виглядати після механізації роботи (не нагадує сучасні офіси?):
WIN_20170208_11_53_25_Pro
Як бачимо, тут вже робота по чітким змінам (відлучитись щоб погодувати дитину не вийде), та й дітей вже не візьмеш – небезпечно. Тому такому переходу було створено сильний опір, аж до фізичного ушкодження машин, і адміністрація була вимушена піти на серйозні поступки і компроміс з робітницями. Це був чи не перший великий страйк у Мадриді, потім ініціативу підхопили й інші міста та подібні фабрики. Фабрика працювала дуже довго – закрили її аж у 2000 році. І зараз майбутнє цієї будівлі не є до кінця зрозумілим. Втім, місцеві активісти сподіваються, що це місце збереже свою історію і буде відкритим для людей сусідніх кварталів, і таким чином історичний цикл замкнеться.

Нове життя індустріальної спадщини
Наступним цікавим місцем стала локація з назвою Матадеро – раніше тут була скотобійня та продуктові склади, які забезпечували їжею все місто. Після довгого періоду запустіння, сюди повернулось життя у вигляді коворкінку, арт-галереї, та купи інших цікавих і суспільно корисних застосувань.
WIN_20170208_17_31_02_Pro
Зараз це музей, галерея, майстерня і громадський простір – все в одному! А скільки у Києві простоює таких бетонних “коробок”? Втім, деяка різниця все ж є – зверніть увагу, наскільки відповідально ставились іспанські архітектори навіть до промислової архітектури:
WIN_20170208_17_50_36_Pro
і на велосипедах, як бачимо, сюди зараз також багато хто приїздить!

Для любителів театру на Подолі, я сфотографував це місце:
WIN_20170207_18_23_25_Pro
Раніше це була деревообробна фабрика, в самому серці міста. Потім муніципалітет викупив ці цехи і зробив тут кілька цікавих речей. Зокрема, громадський коворкінг – куди можна приходити робити свої волонтерські або й навіть бізнес проекти (але обов’язково – з користю для міста), і отримати при цьому кваліфіковану допомогу, можливість залучити волонтерів та покраудфандити.

Ефективне суспільство нікого не лишає за бортом
Ще одним цікавим проектом з тих, з якими мені пощастило познайомитись, стала програма інтеграції безхатченків у суспільство. Шляхом надання їм житла та можливостей для розвитку. На моє закономірне питання про проект Pruitt-Igoe, який себе абсолютно не виправдав, я отримав відповідь, що досвід враховано. Зараз людей по цій програмі селять так, щоб вони мали змогу інтегруватись у інші прошарки населення, не більше певного відсотку серед інших мешканців. А також надають доступ до психологів, роботодавців, на початку – хоча б до душових, і не “з-під палки і по графіку”, а в добровільному режимі і в зручний час. Зі слів активістів, це дає результати і вони мають позитивну статистику. Це радує, бо проблема стоїть гостро: в Мадриді безхатченків таки дійсно не мало. Але українські реалії ненабагато краще, так що, можливо, нам цей досвід також колись знадобиться.

Не лише у нас економлять на науці
В частині освіти мене найбільше вразила дискусія про популяризацію науки, яким займається дуже цікава ініціатива. Для мене стало несподіванкою те, що Іспанія – одна за найвідсталіших країн в Європі у плані проникнення наукових знань в суспільство (під цим мається на увазі, грубо кажучи, відсоток людей, які знають, що Земля обертається навколо Сонця). Частково, це зумовлюється кризою 2008 року, яка дуже вразила Іспанію – до 50% людей віком до 35 років в той і кілька наступних років були безробітними. Тому уряд розставляє наголоси над умовно «корисними» спеціальностями, на яких легше знайти роботу, і з таким підходом фундаментальна наука опиняється за бортом. Все точнісінько як у нас! З цим і борються активісти, проводячи відкриті уроки, літні школи та інші заходи з популяризації науки та наукового мислення, проведення простих експериментів та представлення дітям більш широкого кар’єрного вибору. Вони не мають на меті зробити всіх науковцями, але стверджують, що навички наукового та критичного мислення дуже допомагають і в інших галузях. Це підтверджує статистика, яку вони вже встигли набрати за роки своєї роботи. Подібна ініціатива існує й в Україні, і я до неї також певним чином причетний. Тому досвід є дуже корисним, можлива подальша співпраця.

А що з вело?
А тепер час для велодесерту. Що цікаво, у Мадрида і тут багато спільного з Києвом. Два роки тому тут змінилась влада, і нова мерія активно декларує розвиток сталого транспорту загалом та вело зокрема. Попередня інфраструктура мала такі недоліки: доріжки вузькі, часто – на тротуарах, незручні, не з’єднані між собою. Розвивались рекреаційні веломаршрути, в першу чергу – «кільце» – замкнута велодоріжка навколо міста довжиною понад 60 кілометрів. На ній було класно покататись у вихідні, але використовувати її для транспортних переміщень майже нікому зручно не було. Так, частка велосипеда у транспортній моделі складає близько 1,2%, і це враховуючи наявність унікального електричного міського велопрокату BiciMAD (електричного – бо міська влада хотіла пересадити частину водіїв авто, але не склалось), сприятливої погоди майже весь рік, можливості перевозити велосипед у метро та інших переваг цього міста! Наразі є кілька цікавих тимчасових рішень, наприклад – спільний рух вело і авто по одній зі смуг:
WIN_20170209_16_59_07_Pro
при чому, крайня права смуга виділена під автобус і… таксі! Яких в центрі чимало, візуально – до половини трафіку. А от друга – для авто і велосипедів, при цьому для авто на цій смузі встановлено обмеження швидкості в 30 кілометрів. Також трапляються контрсмуги:
WIN_20170209_14_38_10_Pro
Мені пощастило трішки покататись по таким правилам. Загалом, зручно – але втім, є й недоліки. По-перше, це запровадили лише в центральній частині міста. По-друге, з таким підходом на деяких перехрестях і розв’язках все виглядає дуже складно і неочевидно. І по-третє, підтримується це все неідеально:
WIN_20170209_14_48_29_Pro

Мадридський аналог АВК
З таким станом речей бореться організація Pedalibre. Багато чим вони дуже подібні до АВК. Так, конкретно зараз вони займаються розробкою документу, схожого на нашу Велоконцепцію. Місто також планує будувати нову інфраструктуру у вигляді радіальних маршрутів “спальник-центр”, щоб для більшості містян це стало зручною альтернативою. Зі мною щедро поділились літературою та планами наявної і запланованої мережі:
WIN_20170214_21_26_23_Pro
WIN_20170214_21_27_08_Pro
Ще серед діяльності можу виділити боротьбу за 30 км/год в центрі міста (нам би хоча б 50 для початку):
WIN_20170209_20_14_09_Pro
Домовились про обмін даними і напрацюваннями, з метою посилити один одного і запропонувати нові підходи.

Ще одним напрямком їх діяльності є велотуризм – тут вже я порекламував Україну як міг 🙂

Приємним закінченням вечора стала участь у Критичній Масі одного з районів Мадриду, під час якої я зміг перевірити зручність поїздки на велосипеді на собі. І я скажу, що це було незабутньо!
Campomanes con Bogdan
Після чудової поїздки “на райончіку” роблять класну паелью, мабуть, це була найсмачніша, яку я взагалі колись пробував.
Grupo Bogdan taller guindostan
Іспанські друзі, до речі, випередили мене і встигли написати про мій візит раніше за мене, за що я їм також дуже вдячний.

Все це роздивився і описав
Голова Ради АВК
Богдан Лепявко

інші цікаві матеріали

Велосипед як хобі, як робота, як транспорт, як розвага. А що для вас велосипед? З якою метою його використовуєте і як до цього прийшли? Хто

Ці дівчата вибирають велосипед не тільки як транспорт, але як ідею перетворення міського простору для комфортного життя всіх городян (без винятків за видом пересування). З

Чим відрізняються і чим схожі велосипедні обличчя України і Білорусі? Велорух у Білорусі Мінське велосипедне товариство («Мінскае роварнае таварыства»), на запрошення якого я приїхала в