Богдан Лепявко,

Голова Ради АВК

Чернігів – моє рідне місто, яке під час кожного візиту пробуджує в мені найтепліші почуття. Тим не менше, останніми роками я бував тут доволі рідко, майже завжди – лише на вихідні і по справам. Аж ось вряди-годи у мене з’явилась можливість походити по місту, ловлячи ґав і крутячи головою в різні боки. Я спробував використати час з користю і зробити певну оцінку міста з точки зору розвитку інфраструктури. Ця публікація є своєрідним підсумком моїх вражень.

Для початку, давайте уявимо загальну картину. Чернігів – місто з населенням близько 300 тис. жителів, тобто є середньостатистичним обласним центром України. До його особливостей можна віднести давню історію міста, що представлена багатьма культурними пам’ятками різних епох. Це, а також невелика відстань від столиці (близько 130 км), робить його привабливим у туристичному плані. Рельєф міста переважно рівнинний, невеликі пагорби є – проте вони значно менші та більш пологі, ніж київські. Якщо дивитись на це з точки зору велосипедиста – то Чернігів вздовж і впоперек можна проїхати навіть на одношвидкісному велосипеді без особливих труднощів. Цей факт був багатократно перевірений мною у шкільні роки. Спираючись на мої особисті враження, можу стверджувати, що в останні роки велосипедистів у місті стало значно більше. Навіть зараз (матеріал зібрано 24-25 грудня) мені трапилось чимало двоколісних, хоча все ж значно менше, ніж у “законно” теплі пори року.

Що ж, перейдемо безпосередньо до спроб оцінити позитивні та негативні сторони міста станом на сьогодні. Почнемо з велодоріжок. Їх в Чернігові аж одна, відкрита у минулому році перед виборами за підтримки одного з місцевих кандидатів. Загалом, на перший погляд доріжка виглядає непогано – відділена як від автомобілів, так і від тротуару, покладено новий асфальт, всі перетини з виїздами помічені червоною розміткою та дорожніми знаками:

Велодоріжка на вулиці Щорса

Проте одразу ж впадає у вічі хронічна хвороба багатьох українських велодоріжок, а саме: вона веде нізвідки в нікуди. Чомусь її не дотягнули 2 квартали до одного з центральних перехресть міста, куди вона могла б успішно підвозити велопотік. Крім того, судячи з розмітки, вона є односторонньою велодоріжкою. При цьому, доріжки у протилежну сторону, звичайно ж, немає. Як і немає місця на протилежній стороні вулиці для неї. Натомість з цього боку, як видно на фото, місця вистачило б і на двосторонню. За час моєї “інспекції” нею проїхав аж один велосипедист, у напрямку, протилежному до конструктивно передбаченого. В цей же час кілька велосипедистів проїхали по дорозі:

А як у протилежну сторону? А ніяк.

Ось її початок:

Початок велодоріжки на вул. Щорса

На цьому ж фото вдалині можна розгледіти жіночку, яка рухається по велодоріжці з дитячим візком. Проте засуджувати її у мене не повертається язик, варто лиш порівняти стан велодоріжки:

Асфальт та розмітка

та тротуару, що йде вздовж неї:

Тротуар поруч

На цьому цю журбу хочу й закінчити. Що ж, можна лиш привітати міську владу з першими кроками на нелегкій дорозі вітчизняного велодоріжкобудування.

 

Наступним пунктом у нас стануть велопарковки. Значно приємнішим пунктом, мушу зазначити. Бо їх в місті вдосталь і на різний смак. По-перше, існують парковки, встановлені міською владою. Вони є двох типів.

Міська велопарковка, паркуємо за колесо.

Перший з них передбачає паркування велосипеду за колесо, що, як ми всі знаємо, не дуже безпечно. Проте доволі великі розміри та зазори між стійками для колеса навіюють підозру, що припаркувати велосипед безпечно до неї все ж можливо, от тільки не у той спосіб, який бачили дизайнери цього технологічного чуда.

Зате другий виглядає практично, солідно, і взагалі:

А це інший варіант парковки від мерії. Вигладає чудово.

Встановлено їх по місту немало. Мерія, обласна рада, інші адміністративні будівлі. Та й просто у деяких місцях в центрі міста:

Неподалік від центральної площі міста.

Як бачимо, деякі містять на собі ще й схему центральної частини міста. І от якими гаслами це все прикрашено:

Отака турбота про екологію та здоров'я

Можу додати ще одне цікаве спостереження – в центральній частині міста можна зустріти отакі обмежувачі для паркування автомобілів. Що цікаво – форма та розміри цілком прийнятні, щоб відкрити у цих штуках приховані можливості. Я не бачив, щоб хтось пристібав туди велосипеди, проте мені видається, що воно має весь необхідний для цього функціонал і навряд комусь заважатиме.

А що, як підвищити корисність цього об'єкту?

Крім міської влади, активно включається і місцевий бізнес. Чимало магазинів та закладів харчування вже оздоблені цим атрибутом європейського міста:

біля супермаркету "Симпатік" IMG_20151224_134349

А тут, на перший погляд, проходять велошабаші. Насправді, влітку тут продають велосипеди і більша частина місць зайнята товаром:

Веломагазин

Ну і найбільш оригінальне з того, що мені довелось побачити:

Кафе Паста Баста, перехрестя вул. Щорса та проспекту Миру.

Але саме смачне я припас наостанок. Деякі школи, зокрема, й та, яку я закінчив, №12, також обзавелись велопарковками! Зі слів вчителів, в теплу пору року вона користується популярністю серед школярів.

Велопарковка біля школи №12, вул. Доценка.

Крім того, парковка не проста – а з відеоспостереженням!

Всього лиш відеоспостереження за шкільною велопарковкою

Здавалося б, парковка “для колеса”, наскільки це ефективно? Мені розповіли, що у одного учня тут таки вкрали велосипед. Міліція (!), оперативно переглянувши відео з камери (!!), знайшли викрадача і повернули велосипед власнику в той же день (!!!). Космічні технології, більше тут нема про що говорити.

Безбар’єрність міста також є важливою складовою успіху. Напруживши пам’ять, я зміг нарахувати 5 підземних переходів на все місто, і 1 надземний (на вокзалі). З них лише два знаходяться в центрі міста. З цих двох один – відремонтований, а другий збираються ремонтувати у 2016 році. Обидва вже зараз обладнані пандусами, і я особисто спостерігав, як батьки піднімали тут дитячого візка без видимих надзусиль:

Відремонтований підземний перехід біля Мегацентру.

Пандусами обладнано державні установи, аптеки:

ПандусЧернігів3 Обласна рада

Вищенаведене фото школи також містить в собі пандус. Навіть у сусідньому дворі встановили. Просто на вулиці. Просто для зручності людей. Тут ми з друзями школярами любили взимку кататись на попі. Дорослі кататись не любили, але до встановлення цього чудового пандуса з бильцями дехто таки катався мимоволі:

Пандус у дворі жилого дому

При реконструкції тротуарів також спостерігається заниження бордюрних каменів (хоча не всюди ідеально). З цього всього можу зробити висновок, що Чернігів є безбар’єрним містом, потенційно зручним як для всіх категорій велосипедистів, так і для маломобільних громадян.

Міський транспорт. Без короткого опису ця публікація була б неповною. Електротранспорт представлений тролейбусом. Це популярний засіб пересування містом, наразі сполучає всі значущі мікрорайони міста. Чернігівський тролейбус за обсягами перевезення займає чи то 6-е, чи то 8-е місце в Україні – тобто слідує одразу за містами-мільйонниками, що є ще одним показником його популярності. Підприємство збиткове (а шо ви хотіли за 2 грн і з натовпом пільговиків?), але підтримується міською владою. Серед рухомого складу представлено кілька поколінь, від отаких от кумедних динозавриків ЗіУ, які їздять вулицями міста вже по 40 років:

Тролейбус ЗіУ. В Чернігові з 70-х.

до цілком сучасних машин з низькою підлогою. Навіть є 1 чи 2 місцевого, чернігівського, виробництва (у місті є завод, який може їх збирати). До плюсів можна також віднести практично повну відсутність реклами, натомість можна зустріти спроби вести соціальну та роз’яснювальну роботу:

У тролейбусі. Реклама практично відсутня.

Місцеві активісти також приймають участь у розвитку тролейбусної мережі. Наприклад, зробили симпатичну схему, на зразок нової схеми київського метро. Чи можна провозити у тролейбусі велосипеди – питання відкрите. З власного досвіду можу сказати, що, маючи гарно підвішеного язика, провозити можна городину (так, весь урожай з 6 дачних соток за раз), усілякі залізяки розміром з карданний вал камазу, та багато інших цікавих речей. Кондуктори в Чернігові орієнтуються на вічні та філософські поняття “протистояння добра зі злом”, “для гарної людини не шкода” тощо, а не якимись сьогоденними правилами, які сьогодні є, а завтра – ні.

Альтернативою цьому оплоту добра є маршрутки. Вони, переважно, маленькі – Рути, Дельфіни і подібний зоопарк. Тут все навпаки – всередині обклеєні рекламою, буває, відпадають крісла, буває, крізь підлогу видно землю а крізь стелю – небо (а трапляється, і через підлогу – небо, якщо сильно не пощастить). Коротше, це і є те зло, більшу частину якого покликані замінити велосипеди. На що щиро сподіваюсь!

А взагалі, центральна частина міста та переважна більшість туристичних точок інтересу легко й швидко проходиться пішки, про що свідчать такі вказівники:

Туристичний вказівник. Всюди можна дійти пішки.Тобто варіант історичних велоекскурсій навряд є сенс розглядати.

Висновок. Гадаю, я не сильно помилюсь, якщо скажу, що середня відстань поїздки по місту в Чернігові складає 5-6 км. Максимальна – 10-12. Рух у місті не жвавий, за кілька днів мого перебування тут я не бачив жодного траспортного засобу, який рухався б зі швидкістю 60 або більше км/год. Якщо ввести обмеження в 50 або навіть 40 км/год – місто цього, скоріш за все, взагалі не відчує, це й так природні швидкості для нього. Це зумовлюється великою кількістю світлофорів, пішохідних переходів, практично відсутні багатосмугові вулиці (майже всі проїжджі частини мають 2-3 смуги для руху, дуже рідко – 4; так, це в обидва боки; і так, цей простір при цьому частково запаркований). Все це стосується як центральної частини міста, так і жилих масивів. Інтенсивність руху при цьому невелика: “пробка” для Чернігова – явище екзотичне. Здається, є всі умови для того, щоб велосипед став одним з основних транспортних засобів. Що й потихеньку відбувається на наших очах. Міська влада також робить якісь, поки що здебільшого незграбні, рухи в потрібний бік – сподіваємось, розуміння ситуації та якість рішень будуть лише зростати.

Перспективи розвитку. Якщо помріяти і уявити ідеальну ситуацію, то Чернігову вистачить всього 3-4 магістральних велодоріжки, на яких велосипедист матиме пріорітет при перетині з другорядними вулицями. Це дозволить за 10-15, максимум – 20 хвилин дістатись в центр з будь-якої точки міста. На решті вулиць, зважаючи на незначну швидкість та інтенсивність руху, цілком доцільно “ділити” дорогу. Такий підхід, разом з розвитком електротранспорту, дозволить прибрати непорозуміння з назвою “маршрутка” з вулиць міста, залишивши автобуси невеликої місткості лише на приміських маршрутах. Також доцільно було б прокласти 1-2 рекреаційних веломаршрути в лісопаркових зонах та околицях міста.

Ну і наостанок, трішки про прекрасне:

Чернігів - не для веганів! :)

 

Думки, висловлені в блозі членами АВК є суб’єктивними та можуть не збігатися з офіційною позицією Асоціації.

Хочете поділитися своїми думками? Запропонуйте тему: media[at]avk.org.ua.

інші цікаві матеріали

Велосипедистам не потрібні велодоріжки. Ті, для кого велосипед уже став транспортом чи способом відпочинку, спокійно обходяться без велодоріжок і велосмуг. Перші, бо вже навчилися не

Абсолютно всех, кто крутит педали, мы называем велосипедистами. Но считают ли они себя таковыми? И кто такой этот велосипедист, если не профессия и не призвание?

17-18 серпня, в рамках проекту «Велосипеди без кордонів» був у Словаччині, місті Кошіце. Місто чудове, та й сама Словаччина чудова, але цей блог не про