Олеся Сторожук

медіа-координаторка

Асоціації велосипедистів Києва

Після того як три таксі відмовилися їхати в мій бік, вирішила діставатися додому на громадському транспорті (ГТ) – з двома пересадками (тролейбус-метро-маршрутка). На це пішло дві години. За цей час мені не раз згадувався велосипед. Зате в таких ситуаціях тягне на роздуми, і ось що я надумала.

А тема роздумів така: Чому люди (в Києві) обирають автомобіль (крім статусу)?

berlin

Берлін, 2014 рік. Фото автора

Люди обирають автомобіль не для того, щоб викинути в повітря зайвих 68 кг вуглецю* і забруднити повітря іншими канцерогенами; люди обирають автомобіль, а тому що система громадського транспорту міста слабо розгалуджена, а маршрутки ходять переважно за лише їм зрозумілим графіком.

Автомобіль обирають не для того щоб створити шумове забруднення і самим же страждати від ним породжених стресів, а тому що громадський транспорт переважно роздовбаний, за винятком деяких нових тролейбусів.

Не для того щоб стати затором, а тому що наявний громадський транспорт рідко привозить людину з пункту А в пункт Б.

Не для того, щоб вбивати і так погані дороги, а тому що зупинки громадського транспорту запльовані й оточені шаурмою.

Не для того щоб паркуватися на тротуарах, а тому що водій громадського транспорту може тобі нахамити або відморозитися від питань.

Не для того щоб викидати тисячі гривень на бензин, не кажучи про ремонти, а тому що громадський транспорт з урахуванням його очікування та пішої ходьби до місця призначення не достатньо оперативний.

Не для того щоб змусити країну витрачати мільярди грошей на підтримку безумства, названого автомобільною інфраструктурою, а тому що громадський транспорт перевантажений і в годину пік ти висиш на одній нозі…

Люди обирають автомобіль не тому, що вони погані чи хочуть нашкодити місту, а тому що вони просто хочуть швидко і комфортно доїхати до місця свого призначення і відокремитися від агресивного середовища, породженого їхніми ж автомобілями, через ілюзію цієї відокремленості (привіт, постмодерн!).

Автомобіль обирається як очевидна альтернатива не достатньо якісному громадському транспорту. Ще можна обрати велосипед, що так само має ряд переваг над ГТ, хіба що в дощ мокро і книжку в процесі не почитаєш. Але, частіше за все, в Києві вибір не припаде на велосипед, бо для повного задоволення та безпеки не створена відповідна інфраструктура (адже вона десятки років створювалась для авто, з паралельним занепадом ГТ).

У запеклій дискусії вело про ти авто ми часто забуваємо дивитися ширше, дивитися в корінь й вішати один на одного ярлики (“всі автомобілісти – демони, всі велосипедисти – ангели” або “всі велосипедисти – дурачки, всі автомобілісти – круті чуваки”). А дуже часто між велосипедом і автомобілем стоїть громадський транспорт. Хоча насправді все, звісно ж, більш закручено, в якийсь момент чинники починають впливати один на одного і вже не розбереш, де курка, а де яйце…

Якби мене спитали, що з усім цим робити, я б сказала, що попри деякі складнощі – просто сідати на велосипед, і їздити вже. Щоб не бути частиною проблем, знаючи про них наслідки.

Але ще в жодного міста так не вийшло – просто закликати всіх пересідати на велосипеди. Спочатку інфраструктура, потім масова соціальна реклама – згадую довідники з розвитку велоруху та поради ECF. Ось тут на прикладі Берліна показано, чому це так (це один з найбільш преконливих текстів для мене і, здається, після цього мали б припинитися всі дискусії про те, чи потрібні Києву велодоріжки, але ж the show must go on).

В АВК я займаюсь переважно напрямком промоції, бо мені це ближче і зрозуміліше, та все більше усвідомлюю, яку стіну пробивають мої колеги, що вже роками вимагають у влади створення велоінфраструктури та зміни в дорожньо-будівельні норми. Вірю, рано чи пізно в Києва все вийде.

На сьогодні в мене все.

*Автомобіль в середньому виробляє 170 г вуглецю на 1 км, тобто 3,4 кг на 20 км (припустимо, що стільки в середньому проходить авто в день з дому на роботу й назад), якщо їздити 20 днів на місяць = 68 кг CO2.

Думки, висловлені в блозі членами Асоціації велосипедистів Києва можуть не відповідати офіційній позиції організації.

інші цікаві матеріали

Ці дівчата вибирають велосипед не тільки як транспорт, але як ідею перетворення міського простору для комфортного життя всіх городян (без винятків за видом пересування). З

Чим відрізняються і чим схожі велосипедні обличчя України і Білорусі? Велорух у Білорусі Мінське велосипедне товариство («Мінскае роварнае таварыства»), на запрошення якого я приїхала в

Минулого тижня я брала участь як лекторка у літній школі зі сталої міської мобільності в Алмати (Казахстан). Я не мала жодних очікувань, тому мені було