Текст: Олеся Сторожук

Надо жить у моря, мама, надо делать, что нравится, и по возможности ничего не усложнять.

Вера Полозкова

В пошуках альтернативи Криму ми вирушили в Миколаївську область. Маршрут виглядав так: Миколаїв-Парутине (Ольвія) – Очаків – Коса – “трансфер” через лиман – Рибаківка – Морське – Коблево – Миколаїв.

Їхали напівавтономно: з наметом, але без консерв. Якщо вам цікаво дізнатися про активний матрасний відпочинок з велосипедоами – це саме воно.

Далі – трошки мандрівних заміток і фотографій про найцікавіші місця.

 

День перший: Миколаїв – Парутине (Ольвія)

Ранок почався з прогулянки по найдовшій пішохідній вулиці України (що знаходиться в Миколаєві) і сніданку в одному з місцевих парків. Далі – виїзд з міста в напрямку села Парутине, назустріч легендарній Ольвії.

mykolaiv-olvia

Маршрут цей нічим особливо не відрізняється від інших мною пройдених по Україні: що Миколаївська, що Волинська, Чернівецька, Черкаська чи Київська область – всі села практично однакові на вигляд, і в такі моменти мимоволі думаєш “Україна – єдина країна”.

Після обіду нарешті дісталися Парутиного й одразу поїхали до води. Через поле, пагорби, трави – а навколо тиша і ласкаві промені сонця. Зупинилися на невеличку сієсту.

olvia

В цьому місці вирішили заночувати. Ввечері ще вирушили “в пошуках Ольвії”. Ось вона:

olvia

Тут жили, їли, молилися і кохали греки. Розкопані монети і черпеки, мабуть, скажуть більше, але як було насправді – можна лише здогадуватися. Руїни давнього міста-держави, де проводять довгі літні вечори місцеві мешканці:

olvia

Музейну територію також облюбувала місцева футбольна збірна “Парутино”. Тренування проходить під відкритим небом.

olvia

Ще розкопки:

olvia_velo

Загалом Національний історико-археологічний заповідник «Ольвія» виглядає доволі занедбано і перша думка приблизно така: не цінять в нас історію! європейці б усе зберегли і тут не було б відбою туристів з усього світу!

olvia

Але прогулянки по цьому меланхолійнмоу місці на свіжому повітрі навіяли інші думки. А для чого, власне, все зберігати? Може, проблема цього світу в тому, що ми так сильно тримаємося за руїни? за колишню славу і могутність? Як там кажуть “немає значення, ким ти був, значення має, ким ти є зараз”. Можливо, варто відпустити те, що не тримається?

Думки пороїлися в голові та й полетіли. А ми повернулися в тимчасове “додому”, до намету біля самої води.

parutino

“Вікно” з видом на море. Більше таких усамітнених стоянок у цій поїздці не було. Доброго ранку. Ранку, коли душа й тіло танцюють.

namet

День другий: Парутине – Очаків – Коса

На другий день виїхали на Очаків, місто, що ні з чим іншим як з дитячими таборами (в яких я не була) в мене не асоціювалося.

Довго нас перслідували пейзажі з отакими вітряками:

velomore

7 км до Очакова

velomore

В самому Очакові встигли лише пообідати та вирушили далі на захід, на косу.

Дивлячись на різні виступи землі серед моря на картах, у мене завжди виникають романтичні відчуття. Коса виявилася вщент забудованою базами відпочинку, було навіть складно знайти відкритий виїзд до моря. Але таки знайшли.

День третій: Рибаківка – Морське

Мій велосипед бачив різне, їздив навіть не бричці, та через воду ще не переправлявся. Все буває вперше)

ochakiv_rybakivka_transfer

Питання, що хвилює багатьох (однозначної відповіді перед поїздкою в інтернеті мені не вдалося знайти): чи можна переправитися з через Березанський лиман, щоб не обїжджати 80 км по землі? Так, в літній час не складно знайти човен, що переправить з коси на Рибиківку. 10-хвилинна поїздка обійдеться в 300 грн (майже як з Києва до Миколаєва і назад), але можна зібрати компанію і розділити кошти.

ochakiv_rybakivka_transfer

А на том берегу… Рибаківка вона і є Рибаківка.

DSC06299

Рибаківка справила гарне враження. Загалом, це типове українське село, з відтінком кримської атмосфери. Багато дитячих таборів, баз відпочинку, просто приватного сектору. І там уже відкриваються такі види:

rybakivka

Степ, нарешті степ. Ця пронизлива тиша, легкий подих вітерця, коливання трав і пообіднє сонце…

rybakivka

Веломоре:

velomore_rybakivka rybakivka

Під вечір приїхали в Морське. Широкі пляжі, чиста (хоч і холодна) вода, безкраї горизонти. В цьому місці дуже захотілося лишитися хоча б на один день, поніжитись на білому пісочку.

velomore

День четвертий: Морське – Коблево – Миколаїв

Перша частина дня таки пройшла в Морському, звідти до Коблева – рукою подати. В саме Коблево не заїжджали, бо одразу їхали на автовокзал, зате побачили його панораму згори.

Лазурні води між Морським і Коблевом:

morske_koblevo

В Коблево одразу скочили в автобус, велосипеди запакували буквально за 5 хв, ще й встигли поїсти мідії. До Миколаєва по трасі – години півтори (80 км), але не раджу їхати цю ділянку на велосипеді – дорога дуже одноманітна, вузька, обочин практично немає.

В Миколаєві ще заїхали в один bike-friendly заклад, кафе Lisapet:

velokafe_lisapet

Фасад:

velokafe_lisapet

Миле місце, хоча загалом кафе як кафе.

velokafe_lisapet

Під кінець ще покупались в місцевому “морі”:

mykolaiv

А на вокзалі мало не накрило дощиком:

mykolaiv_sky

Спостереження

У цій поїздці я розривалась між думками “кинути велосипед, прямо тут в полі” до “все-таки велосипед – найкращий інструмент для мандрівок”.

Мені дуже сподобався такий напівавтономний варіант подорожі. Зупинитися і поставити “дім” там, де хочеться – це неймовірне відчуття. Взагалі зупинитися будь-де – це величезна перевага велосипеда. Їхали ми не спішучи, в своє задоволення. Захотілося чаю – зупинились і випили. Захотілось солоденькою – стоп, штурман, хочу солоденького! Захотілось гарний вид – та будь-ласка! Саме в цьому краса велосипедних мандрівок.

“Знайти кип’ятку, приготувати каву, зарядити телефони, заварити чаю в дорогу” – це була обов’язкова складова кожного дня. Тому свій термос, заварки і “дози глюкози” (сухофрукти, козинаки, халва тощо) – незамінимі в дорозі речі.

З кожною поїздкою практикую брати мінімум речей, і нарешті цей мінімум досягнутий – жодна річ не пролежала в рюкзаку без діла. Як виявилось, найважливіша річ у будь-якому велопоході – сукня:)

Якось подумала, що можна їздити на відпочинок 4 роки поспіль у різні місця, а можна сісти на велосипед і об’їхати їх усі за 4 дні. Тепер, якщо ще раз захочеться на море в Миколаївську область – одразу поїду в бік Морського. Але ви мене, звісно, не слухайте, а відкривайте свої улюблені місця – що далі, то більше переконуюсь, що на “вкус и цвет товарища найти не просто”.

Раніше я дивилась на всіх цих людей з великими баулами з захопленням і нерозумінням водночас. Боги – не інакше, їм лиш дивуватися, поклонятися, адже вони роблять надвзичайне. Як виявилося, не святі у велопоходи їздять. Бажаю кожному відчути красу таких мандрівок!

Думки, висловлені в блозі АВК є суб’єктивними та можуть не збігатися з офіційною позицією Асоціації.

інші цікаві матеріали

Текст – Валерія Думанецька Що таке місто? Робота, навчання? Магазин та поспіх? НІ! Місто – це комунікаційний центр області, в якому люди знаходять для себе

Текст – Валерія Думанецька Дивним був вибір міста для проведення Велофоруму 2015 у Кривому Розі: місто довге, індустріальне, туристами не балуване. Та потрапивши в атмосферу