Що робить місто чудовим для життя? Наявність великої кількості зелених насаджень? Розгалуджена система громадського транспорту? Добросусідські розмови? Чарльз Монтгомері, канадський журналіст та автор бестселера “HappyCity: Transforming Our Lives Through Urban Design”, взявся за пошуки відповідей на ці запитання під час семирічної подорожі містами світу.

Фото: gehlcitiesforpeople.dk

«Щасливе місто» – це ідеальне поєднання сторітелінгу, наукового дослідження та тревел-райтінгу. Загалом книга – такий собі урбаністичний маніфест, що уособлює собою заклик до позитивних змін у житлових районах, на національному та міжнародному рівні. У своєму інтерв’ю UrbanTimes Чарльз Монтгомері розповідає про свою книгу та про те, чому він вважає щастя міст настільки важливим. Автор розпочав свої пошуки у Боготі, Колумбія, де він зустрівся з тодішнім мером, Енріке Пеньялосою – рушійною силою змін у місті.

Пеньялоса достеменно знає, що робить місто щасливим. На його думку, Богота – це «живий» експеримент: незважаючи на не надто сильну економіку, місто можна спроектувати так, щоб вселити людям почуття власної гідності та збагатити їхні життя. Йому належить відомий вислів: «Прогресивне місто – не те місце, де бідні пересуваються на автомобілях, скоріше, те, де навіть заможні використовують громадський транспорт».

Фото: www.slate.com

Що спонукало Вас почати досліджувати взаємозв’язок між урбанізмом, наукою, здоров’ям та психологією, і чому «щастя» є важливим критерієм у цьому?

Моя подорож розпочалася, коли я вирушив на ту шалену прогулянку на велосипедах по Боготі разом з Пеньялосою. Це було в 2007 році; він сформулював переконливу філософію про те, що значить бути щасливим та як міста можуть позитивно впливати на щастя суспільства. Їдучи на велосипедах по місту, він викрикував до мене серед потоку транспорту і мене глибоко зворушили його слова та філософія, його переконання в тому, що міста мають ставитися до нас, як до святих і що справедливість – ключовий елемент у побудові щасливих міст.

Фото: eyeonlatinamerica.wordpress.com

Я – журналіст, і незважаючи на те, наскільки я був зворушений його проповідуваннями, правда полягала в тому, що у той час ніхто не досліджував суб’єктивне благополуччя або щастя в Боготі. Я хотів використати ідею, однак був скептичний. Я розмірковував над тим, чи справді місто може бути «машиною» щастя. Щоб дати відповідь на це запитання, потрібно спершу запитати себе, як ми розуміємо щастя, які його складові і як дизайн впливає на те, як ми почуваємося та поводимося. Я був одержимий цими питаннями і тому почав шукати відповіді і в містах світу, і в будь-яких наукових дослідженнях, що потрапляли мені до рук, чи то з психології, чи поведінкової економіки; навіть з нейронауки, оскільки наші міста постійно спілкуються з нами за допомогою своїх форм — таким чином ми отримуємо меседжі про те, як себе почувати чи поводитися.

Які інші фактори впливають на оцінку добробуту міста та чому вони є важливими?

Мій висновок наступний: хоча ми всі даємо різні визначення щастя, коли ти оцінюєш щастя суспільства в цілому – інакше кажучи, загальної кількості людей, які оцінюють власне щастя та задоволення життям, — то починаєш помічати, що щастя – це власне суміш різноманітних інгредієнтів. Ми знаємо, що люди, які відчувають або переживають більше задоволення, аніж болі – щасливіші!

«Однак щастя є глибшим і ширшим поняттям. Ми знаємо, що відчувати себе здоровим – це добре, і що важливіше відчувати себе здоровим, ніж власне бути здоровим. Ми знаємо, що добре відчувати себе захищеним та в безпеці; ми знаємо, що добре мати відчуття змістовності життя і що часто воно виникає в результаті наших відносин з іншими людьми. Ми знаємо, що добре відчувати, що ти маєш все необхідне для того, щоб пережити кожен день без поразки. Ми знаємо, що дохід має значення, але у багатих народів це здебільшого питання статусу; елемент, який все це пов’язує, — товариськість; найважливіша складова тієї суміші щастя – це загальна кількість наших позитивних відносин з іншими людьми».

У деяких випадках Ви розповідали, що певні ініціативи не витримали випробовування часом, наприклад, як у Боготі. Чому це сталося і в чому, на Вашу думку, полягає головна проблема? Зрозуміло, що це залежить від конкретного міста, однак чому ми, жителі міст, можемо навчитися на цих помилках?

Я сказав би, що Богота зазнала певного занепаду після років керування Пеньялоси та Мокуса. Справа не в тому, що їхні ідеї були поганими, а в тому, що їхні програми не були продовжені, в результаті чого відбулися зміни пріоритетів та недоінвестування проектів. Один з недавніх мерів став одержимим ідеєю побудови метро. Як і в Торонто, ця одержимість спонукала можновладців інвестувати у той вид транспорту, який був невиграшним для більшості людей. Найбільша проблема міст полягає в управлінні. Зокрема у Боготі існувала – і продовжує існувати – така ієрархічна система управління, коли переобирається мер, переобираються також головні чиновники, а також змінюються їхні політичні плани. У містах з міцною системою управління, існує певна послідовність.

Справді, дуже важко створити довгострокові політичні плани для політичних циклів, що є такими недовготривалими.

Дійсно, це кумедно. Умови, що дали змогу Пеньялосі реалізувати план зміни міста так швидко, були також умовами, що призвели ті системи до занепаду в наступні роки. Зрештою не існує заміни для міцної та прозорої системи управління, для надійної та кваліфікованої державної служби.

Дійсно, прозорість є ключовим елементом, і за будь-якої сильної системи управління дрібномасштабні ініціативи можуть стати успішними. Коли йдеться про проекти на рівні житлового району, як, на Вашу думку, їх слід максимізувати для того, щоб розширити аудиторію та стати в пригоді більшій кількості людей?

Останні декілька років ми мали можливість спостерігати за проектами в сфері так званого «тактичного урбанізму», коли сусіди, активісти та інші небайдужі громадяни показують урядові, як можна створити більш процвітаючі, веселіші та дружніші житлові райони та міста. Один із прикладів – CityRepair в Портленді, де сусіди «реінкарнували» перехрестя, перетворивши їх на громадські площі. Тепер натхненні можновладці вчаться звертати увагу на те, що відбувається на «народному» рівні та давати зелене світло більшій кількості подібних ініціатив, а також вчитися на їхньому прикладі та приймати їх у якості політичних планів.

Фото: betterblock.org

Чудовий приклад із Сан-Франциско – Parklet Programme. Програма почалася з того, що активісти повернули собі місця для парковки та перетворили їх на тимчасові парки. Місто взяло цю ідею на озброєння, і зараз у містах по всьому світі усвідомлюють, що вуличний простір можна перетворити на щось більш креативне, аніж парковки для автомобілів.

Фото: flickr.com

Ви створюєте дійсно унікальне розуміння нових шляхів дослідження міст. Ви вдало поєднуєте містобудування та науку – два поняття, що рідко перетинаються. Коли Ви працювали над створенням «Щасливого міста», про кого Ви думали та кого хотіли бачити читачами власної книги, що Ви сподівалися читачі винесуть для себе з неї?

Відверто кажучи, я гадаю, що більшість планувальників міст та інженерів, що здобули освіту протягом останніх кількох десятиліть, знайомі з рекомендаціями в моїй книзі. Вони вже знають відповіді. А ті, хто не знайомі, мають можливість будувати соціальне місто, здорове місто, щасливе місто з двох причин. Можновладці – інакше кажучи, обрані чиновники – не розуміють зв’язку між урбаністичною формою та людським благополуччям. По-друге, всі інші також не розуміють. Я написав «Щасливе місто» для себе, для моїх друзів, для будь-кого, кому небайдуже власне місто і те, що є найважливішим у житті. У мене не було наміру створити підручник для планувальників.

Фото: www.slate.com

У більшій частині Вашої книги увага зосереджена на тому, як людські взаємовідносини роблять нас щасливими та як відчуження, що є результатом життя у багатоповерхівках та використання автомобілів, негативно впливає на наше життя. Якщо б Ви мали змогу зробити по-своєму, який політичний план Ви б запровадили в місті Вашого вибору, і яким чином він би зробив місто щасливішим для його жителів?

Яке підступне питання! Що мене дратує останнім часом – і надзвичайно засмучує в результаті дослідження, яке я провів, — це легковажність, з якою ми проектуємо наші публічні місця. Навіть у той час, коли люди у світі переїжджають назад у центр міста та звикають до такого життя, ми все більше і більше перетворюємо наші околиці на великі коробки. Ми імпортуємо форми великої коробки з хаотично забудованої території та скидаємо їх у ті місця, що колись були затишними районами. Що я маю на увазі? Те, що один бізнес з одним входом домінує цілі квартали. Це слід заборонити, як це зробили в деяких передових містах на зразок Копенгагена та Мельбурна.

Фото: aeccafe.com

У цих містах, наприклад, є нелегальним, коли банки займають забагато вуличного фасаду на вулицях, де знаходяться базари. Вони зробили це нелегальним, коли архітектори та деякі бізнес-структури почали руйнувати соціальне життя вулиць. Тепер це не лише питання естетики. У нашій роботі з BMWGuggenheimLab в Нью-Йорку ми дізналися, що люди відчувають себе щасливішими на тротуарах, де багато чого відбувається і багато що знаходиться, де багато бізнес-структур, дверей, вікон – вони набагато щасливіші в цих місцях, аніж, скажімо, навпроти лаконічного, гарно спроектованого, але пустого фасаду.

Фото: visualfeasttours.com.au

Ми дізналися, що люди сповільнювали крок біля активних фасадів, і ймовірніше дзвонили з мобільного, аніж навпроти пустого фасаду. Наші дослідники виявили, що люди похилого віку, як правило, менше ходять пішки та скоріше старіють у такому навколишньому оточенні, де існує менше «пунктів призначення» на мікрорівні. Це не лише питання естетики — це стосується здоров’я та доступу до скарбів міста, і можна навіть сказати, що це питання людських прав.

В якому місті у світі Ви почуваєтеся найщасливішим та чому?

Я щасливий у двох місцях, і це житлові райони, а не міста, тому що я вважаю, що ми отримуємо досвід життя в місті на місцевому рівні. Я відчуваю себе щасливим у Східному Ванкувері, районі, де я проводжу більшість свого часу. Це старий трамвайний район – старий за північно-американськими мірками! Він був збудований приблизно 100 років тому, трамваї більше не існують, але все і досі будується таким чином, щоб до місця можна було дістатися за п’ять хвилин.

Цей район змінив моє життя; він дає мені змогу жити без автомобіля та пішки або велосипедом дістатися до більшості місць; завдяки йому я побудував відносини з людьми, яких я ніколи до цього не обрав би в друзі – просто завдяки дизайну.

Моє інше щасливе місце називається Колонія Рома у Мехіко, і хоча це місто, що порушує всі правила у моїй книзі, саме серед цього хаосу виникає чудове відчуття товариськості, можливості і сюрпризу. Частково тому, що мексиканцям начхати на правила, вони перетворюють будь-який вільний простір у соціальне царство за допомогою мікрокомерції та самовираження.

***

Монтгомері чудово резюмує зміст архітектурної/соціологічної освіти в одній книзі, котру може прочитати будь-хто. «Щасливе місто» вселяє впевненість у тому, що громадяни спроможні створювати майбутнє міст світу, і надихає починати зі змін у власному районі.

«Проектуючи міста таким чином, щоб надавати значення досвіду кожного, ми можемо створити міста, що допомагають всім нам стати сильнішими, життєрадіснішими, дружнішими, активнішими та вільнішими. Ми маємо лише вирішити, для кого існують наші міста. І ми маємо вірити, що вони можуть змінитися…»

Переклад – Вікторія Мокряк, для АВК

За матеріалами urbantimes.co

Асоціація велосипедистів Києва є неприбутковою організацією та значною мірою існує за рахунок пожертв і підтримки членів Асоціації. Якщо Ви бажаєте допомогти нашій діяльності, зробіть благодійний внесок.

інші цікаві матеріали

Асоціація велосипедистів Києва збирає, перекладає та публікує корисні поради, цікаві практики та приклади щодо розвитку велотранспорту на сайті Українського інформаційного центру велотранспорту. Ми збираємо практики

Цього тижня, координаторка роботи по Києву, Ксенія Семенова, відвідала офіс організації Sustrans – однієї з найбільших британських національних благодійних організацій, яка займається питаннями сталої мобільності.

Велосипедом їхати небезпечно і повільно, несприятливий клімат, безліч спусків і підйомів, великі відстані – аргументи, які, здавалося б, свідчать не на користь велосипеда. Ще один