Японія – рай для велосипедистів. Велосипед на дорозі має пріоритет перед автомобілем (крутіше за нього тільки пішохід), для нього немає ніяких перешкод у вигляді сходинок, підземних переходів або високих бордюрів. Є неприємний момент з наземними переходами, але й на них є спеціальний велосипедний пандус.

Автомобіль ніколи не забризкає велосипедиста, не злякає його, не засигналить ззаду, а якщо дорога не достатньо широка, то буде покірно плентатися за велосипедом, доки той його не пропустить. Звичайно, бувають як винятки і невиховані водії, але, як правило, все відбувається саме так, як описано вище. Одне з небагатьох місць, де велосипедам не раді – це громадський транспорт. Ні в поїзд, ні в автобус з велосипедом категорично не пускають. Для таких випадків є рішення у вигляді складних велосипедів, які можна компактно вкласти в сумку і взяти з собою в поїзд. Популярним це рішення є також серед автомобілістів, які возять його в багажнику.

Японія займає 1 місце в Азії і 6 місце в світі за кількістю велосипедів на 100 осіб населення, поступаючись тільки європейським країнам. Найбільше велосипедів в Токіо і його околицях – 74 на кожні 100 жителів. Найменше на Окінаві (найпівденніша острівна префектура): тут тільки 25 осіб зі 100 мають велосипед. У самій холодній префектурі Хоккайдо, де ростуть берези і снігу випадає іноді не менше, ніж у Москві, всупереч очікуваннями, у 52 зі 100 є велосипед.

Оскільки в основному велосипед використовують саме як повсякденний транспорт, у більшості з них спереду є багажний кошик, а в деяких навіть два (спереду і ззаду). Часто можна побачити велосипеди з дитячими кріслами замість кошиків, або і те, й інше разом. на фото – досить популярний у Японії тип жіночого велосипеда для двох дітей. Оскліьки везти такий вантаж важко, багато велосипедів в Японії мають електропривід.

На жвавих вулицях для велосипедів є спеціальна виділена смуга, на всіх інших прийнято їздити вздовж узбіччя. На пішохідних переходах теж є своя велосипедна смуга, що дуже зручно.

Усі велосипеди потрібно обов’язково реєструвати. При цьому клеїться спеціальна наклейка з номером, а власникові видається карта-посвідчення, яку потрібно завжди мати при собі. Поліція часто перевіряє документи, і якщо картки немає, то можуть запідозрити, що велосипед вкрадений.

Крім цього є наклейки з адресою будинку, в якому проживає власник, і номером місця для паркування. Практично у кожного будинку є велопарковка, якою мешканці можуть користуватися безкоштовно. Наклейка йде в комплекті з ключами від квартири.

Реєструють велосипеди не тільки для того, щоб знизити ризик крадіжки, але й щоб відстежувати порушення і контролювати утилізацію старих велосипедів. Зазвичай частина витрат на утилізацію покладається на компанію-виробника. Часто можна повернути старий велосипед у магазин, де він був куплений і отримати за це невелику знижку на новий. Можна віддати або навіть продати його в спеціальний утилізаційний магазин, де потім його перепродадуть або віддадуть на благодійність школам або університетам. Деякі університети видають своїм студентам у безкоштовну оренду саме такі велосипеди. Якщо вже велосипед зовсім непридатний, то його доведеться утилізувати як побутові відходи. Коштує це 7-10$ залежно від місцевих розцінок на сміття. Потрібно купити спеціальну марку, наклеїти на велосипед і виставити на вулицю в певний день.

Прокатними велосипедами користуються в основному туристи, тому й прокатні точки в більшості випадків знаходяться в популярних туристичних місцях. Просять за це близько 40$ плюс депозит. Практично всі невеликі готелі та хостели надають гостям велосипеди напрокат, іноді безкоштовно, іноді за невелику плату в 5-10$ за день.

Страхувати велосипед не обов’язково, але в усіх брошурах з правилами велоруху обов’язково публікують історії – страшилки про те, що сталося з тими, хто цього не зробив. Шолом обов’язковий тільки для дітей. Літнім людям його теж наполегливо рекомендують носити, лякаючи тим фактом, що більше половини загиблих в велокатастрофах – люди старше 65 років.

Інші правила досить прості: не їздити п’яним (штраф до 10 000$ або до 5 років ув’язнення), в навушниках (500$), з парасолькою в руках, не користуватися телефоном (500 $ або до 3 місяців ув’язнення), не брати пасажирів (200$) і т д. Їздити по пішохідній зоні можна тим, кому до 13 або за 70, а також людям з обмеженими можливостями. Взагалі, з велосипедами це той рідкісний випадок, коли японці повністю ігнорують правила, а поліція майже завжди закриває на це очі. Поки ви дотримуєтеся здорового глузду, не створюєте реальних перешкод оточуючим, і якщо ви не п’яний, то ніхто не буде звертати уваги на порушення.

Тим не менше, є невеликий список строгих вимог, невиконання яких загрожує реальними штрафами. Штраф можна заробити за їзду на незареєстрованому (ну або просто не на своєму) велосипеді, за неправильно встановлене дитяче крісло, відсутність працюючого ліхтарика в темний час або за куріння під час руху (вершина непристойності ).

Велосипеди можна паркувати або на виділених парковках, або в спеціальних слотах на вулиці, що блокують переднє колесо і не відпускають, доки не заплатите. Перші дві години безкоштовно, потім по долару за кожні наступні 2 години (іноді більше). Хитрі іноземці або переставляють в сусідній слот кожні дві години, або не закочують до кінця всередину слота, щоб не платити. Але тут уже як пощастить, тому що поліцейський патруль це може помітити і доштовхає до потрібного положення.

Велосипед можна безкоштовно припаркувати ненадовго перед магазином, але якщо пройде більше години, то з’явиться наклейка (спочатку без штрафу), через ще кілька годин його або засунуть у платний слот без вашого відома, або, що набагато гірше, заберуть на штрафмайданчик. Потім потрібно чекати повідомлення поштою і платити штраф 30-50$, щоб повернути свій велосипед.

Якщо потрібно припаркуватися на більш тривалий час, то для цього навколо всіх великих станцій є виділені, найчастіше підземні, велопарковки. Оплата в них не погодинна, а подобова і коштує всього 1-1,5 $ в день. Але можна купити місячний або навіть річний абонемент. Річний абонемент коштує 200$ для жителів даного округу, 150 $ для школярів і 300 $ для “приїжджих”.

Пристібають велосипеди доволі рідко, за винятком особливо дорогих. По-перше, в цьому немає особливої ​​необхідності. По-друге, це не дуже подобається поліції, тому що в разі необхідності велосипед складно евакуювати. Якщо в якомусь районі крадуть велосипеди, то він вже вважається неблагополучним або навіть кримінальним. Стандартний захід безпеки – блокування заднього колеса і все.

За матеріалами zyalt.livejournal.com (автор – Ілля Варламов, переклад – АВК)

  • noyesmaybe

    – дивно бачити японця на “треку”, патріот янкі?
    – “куріння під час руху”, чого?
    гарна стаття!

інші цікаві матеріали

Асоціація велосипедистів Києва збирає, перекладає та публікує корисні поради, цікаві практики та приклади щодо розвитку велотранспорту на сайті Українського інформаційного центру велотранспорту. Ми збираємо практики

Цього тижня, координаторка роботи по Києву, Ксенія Семенова, відвідала офіс організації Sustrans – однієї з найбільших британських національних благодійних організацій, яка займається питаннями сталої мобільності.

Велосипедом їхати небезпечно і повільно, несприятливий клімат, безліч спусків і підйомів, великі відстані – аргументи, які, здавалося б, свідчать не на користь велосипеда. Ще один