Однієї чудової неділі минулого місяця у Парижі я вирішила відмовитись від музеїв та крамниць, щоб випробувати дещо більш цікаве: Vélib, — напевно, найуспішнішу в світі програму громадського велопрокату. За своє ще недовге життя такі європейські веломережі принесли безліч вигод, зокрема, зменшення кількості автомобілів і їхніх викидів. Чимало американських міст, включаючи Нью Йорк, де громадський велопрокат відкриється наступного року, хочуть повторити успіх Vélib.

Тож я придбала денний квиток приблизно за $2, ввела свою облікову інформацію в одній зі сотень паркувальних станцій, що розкидані по всьому місту кожні декілька кварталів, і вибрала один з 20 тисяч одноманітних сірих велосипедів Vélib, що мають просту систему передач, прямі рулі і зручні корзинки.

А потім я зробила дещо надзвичайне, — те, що я ніколи не робила за чверть сторіччя регулярних поїздок на велосипеді в США: я поїхала без шолома.

 

Я не поспішаючи їздила цілий день по обох берегах Сени, Латинським кварталом, повз Лувр і Єлисейськими полямя, почуваючись радісно, і аж ніяк не налякано. А навколо себе я мала величезну компанію простоволосих велосипедистів. Спільний знаменник усіх успішних велопрограм по всьому світу — від Парижу до Барселони і Гуанчжоу — полягає в тому, що майже ніхто не вдягає шолом, і ніхто до цього не примушує.

В Сполучених Штатах думка про те, що велосипедні шоломи стимулюють здоров’я та безпеку, запобігаючи ушкодженням голови, вважається практично непорушною істиною. До безшоломних велосипедистів відносяться як до невідповідальних — як до курців, наприклад. Міста агресивно просувають шоломи.

Але багато європейських фахівців з охорони здоров’я мають іншу точку зору. Авжеж, є дослідження, що показуть: якщо ви впадете з велосипеда на певній швидкості і вдаритеся головою, шолом може знизити ризик серйозної травми голови. Але подібні падіння нечасті — особливо в містах з розвиненою велосипедною інфраструктурою.

З іншого боку, багато дослідників говорять, що примушення людей вдягати шоломи знеохочує їх від користування велосипедами. Населення починає більше страждати від ожиріння, сердечних захворювань і діабету, а дороги — від зменшення числа велосипедистів, а це ускладнює розвиток безпечної веломережі. Жителі середнього віку, які щодня їздять на роботу на велосипеді, складають основну частку велосипедистів таких міст, як Амстердам чи Копенгаген, де їзда є найбезпечнішою. Майже ніхто з них не вдягає шоломи.

«Наполегливе рекламування шоломів просто вбиває велосипедний рух і зокрема системи громадського велопрокату, занадто переоцінюючи небезпеку велосипеда. Насправді ж велосипед має багато переваг для здоров’я», — каже П’є де Жонг, професор кафедри фінансів і актуарних досліджень Університету Маккуорі в Сіднеї.

Він дослідив цю проблему методом математичного моделювання, і зробив висновок, що користь може переважати ризики у відношенні 20 до 1. Він додає:

«Якщо ми вдягаємо шоломи для їзди на велосипеді, нам також варто вдягати їх підіймаючись на драбини чи забираючись до ванни, бо за статистикою ці дії значно травматичніші».

Європейська федерація велосипедистів стверджує, що велосипедисти мають той самий ризик серйозних травм в перерахуванні на одиницю пройденого шляху, що й пішоходи.

У той самий час Національна Адміністрація Безпеки Дорожнього Транспорту США рекомендує «всім велосипедистам вдягати шоломи незалежно від того, де вони пересуваються», – каже доктор Джефрі Майкл, представник Адміністрації.

Останній досвід підказує: якщо місто всерйоз хоче успіху систем громадського велопрокату, воно має дозволити їзду без шоломів. Такій програмі в Мельбурні, де використання шолому обов’язкове, вже два роки, а їх велосипедами користуються лише близько 150 разів на день, незважаючи на те, що місто пласке, дороги широкі, а клімат помірний.

З іншого боку, безшоломний Дублін — холодний, горбистий і вкритий бруківкою — має більше 5 тисяч щоденних велопоїздок у їх молодій системі. У Мехіко нещодавно сказували обов’язкове використання шоломів, щоб запустити громадський велопрокат.

У США це зробити важче. Шона Мерфі, велосипедного координатора в Мінеаполісі/Сент-Полі, що цьогоріч започаткував програму громадського велопрокату «Nice Ride», ганьбили за їзду без шолома.

«Я просто хочу, щоб це виглядало доступним для звичайної людини, — пояснив пан Мерфі місцевому виданню. — Вам не потрібно спеціального спорядження. Ви просто сідаєте на велосипед і просто їдете».

У Нью Йорку, де останнього року загинув 21 велосипедист, член комісії з транспорту Жанет Садік-Хан завжди фотографується на велосипеді в шоломі. Проте адміністрація мера Майкла Блумберґа відхиляла дзвінки інспектора Джона Лю з вимогами ввести закон про обов’язкове носіння шоломів, перед введенням наступного року в дію програми громадського велопрокату із десятитисячним парком велосипедів, через побоювання, що це знеохотить людей від велосипеда. Мер все ж таки вважає шоломи «гарною ідеєю», і місто просуває їх за допомогою навчальних і подарункових програм.

У Сполучених Штатах міста намагаються обійти проблеми поєднання використання шоломів із громадським велопрокатом, наприклад, встановлюючи дезинфікуючі автомати з видачі шоломів на паркувальних станціях, розповідає С’юзан Шагін, директор Центру досліджень транспортного розвитку в Каліфорнійському університеті в Берклі.

«Справжні переваги системи громадського велопрокату в області здоров’я, транспорту і навколишнього середовища починають виявлятися, коли нею починають користуватися звичайні люди, — каже Сері Вулсгроув, що працює в Європейській федерації велосипедистів. — І якщо ви скажете людям, що це чудово, але вони мають вдягати обладунки, ніхто не користуватиметсья системою. Вони звичайні люди, а не міські воїни».

Багато європейських дослідників вважають справжнім результатом розвинутого громадського велопрокату переважання жінок-користувачів над чоловіками. У Нідерландах 52 відсотки велосипедистів — жінки. Замість просування шоломів, кажуть європейські прихильники велотранспорту, міста мають облаштовувати безпечніші велосмуги для сповілнення автотрафіку або повного виключення його з центру міста.

«Їзда велосипедом у Нью Йорку або Австралії — це як біг разом із молодими биками», — говорить Джуліан Фергусон, представник Європейської федерації велосипедистів (Фергусон – австралієць, – примітка редактора).

І саме це робить велосипед небезпечним. (Чимало європейських країн вимагають використання шолома дітьми.)

У Лондоні, де використання нової програми громадського велопрокату перевищило всі сподівання, росте кількість велосипедистів, що їздять у костюмах та сукнях, говорить пан Вулсгроув. І все більше лондонців лишають свої шоломи вдома.

У нас (у Америці) можна прослідкувати схожий принцип. У своїй роботі з вивчення програм громадського велопрокату, що зароджуються у Північній Америці, — включаючи Монреаль, Вашингтон і Мінеаполіс — доктор Шагін виявила, що кількість нещасних випадків є «вкрай низькою». Більшість учасників твердо погодились із тим, що вони стали отримувати більше корисних фізичних навантажень з початку програми. А серед учасників програми користувачів шоломів було набагато менше, ніж серед широкого загалу.

Інше дослідження цього літа виявило, що лише 30% місцевих велосипедистів, що використовують громадський велопрокат у Вашингтоні, вдягали шоломи — порівняно з 70% серед тих, хто користується власним велосипедом, повідомляє Джон Крамер з Університету Джорджтауна, автор дослідження, що підтримує використання шоломів.

Звичайно, ви зараз натисните кнопку коментування і розповісте мені історію про те, як шолом врятував комусь життя. В мене теж є такі історії. Також я знаю людей, впевнених у тому, що їхнє життя врятував аналіз крові на особливий антиген, який свідчить про рак простати. Чи виправданий такий підхід?

Я повернулася до Нью Йорку, і знову надягла шолом, катаючись Центральним парком. Але я не впевнена, що зроблю так само через два роки, їдучи на роботу на розвинутій системі громадського велопрокату Citi Bike.

Пан Де Джонг, що виріс в Нідерландах, розповідає про Амстердам:

«Ніхто не носить шоломи, і їзда на велосипеді вважається звичайним, безпечним заняттям. Тут ви ніколи не почуєте історій про те, як шолом врятував життя».

Авторка: Елізабет Розенталь, оглядач і блоґер з питань навколишнього середовища для Нью Йорк Таймс.

Джерело статті “To Encourage Biking, Cities Lose the Helmets”

Переклад українською: Ведомир Ареміх

інші цікаві матеріали

Опубліковано стратегічно важливий для Києва документ – проект велоконцепції, яка розроблялась за підтримки Асоціації велосипедистів Києва. «Концепцію розвитку велосипедної інфраструктури в місті Києві» оприлюднила Київська міська

Асоціація велосипедистів Києва продовжує публікувати дослідження “Розподіл бюджетних коштів на велосипедну інфраструктуру: досвід ЄС та пропозиції для України”. Цього разу герой нашої розповіді – Данія.

Коли: середа, 13 вересня 2017 року, 17:00-19:00 та субота, 16 вересня 2017 року, 12:00-14:00 Де: понад 20 перехресть, 7 районів Києва Організатор: Асоціація велосипедистів Києва     Четвертий