Нарешті це сталося: у Києві – велодоріжка, і навіть не одна. Два десятки новеньких знаків, розмітка 1.15 (“велосипедна доріжка перетинає проїжджу частину”) – і припарковані автівки, замріяні дами з собачками, несподівані з’їзди.

Звісно, ніхто не чекав, що київська велодоріжка з першого разу виявиться вдалою. Але коли з анонсованих п’яти кілометрів придатним виявився лише один – це означає, що треба щось змінювати. Проїдемося разом першою велосипедною вулицею Здолбунівськіою, що на Позняках.

Рівна смуга свіжого асфальту простягається вдалечінь, сміливо перетинає залізничні колії, обходить стороною зупинку автобусів, стрімко минає газони і раптово зупиняться…. в п’ять припаркованих авто.

Це – гостьова парковка біля заводу “Буревісник”. З нього і починається хаос: спочатку велодоріжка робить несподіваний вигин навколо клумби, потім губиться на парковці торговельного центру, а потім раптово зникає.

Перед нами знак “Проїзд на велосипеді заборонено” і табличка з поясненням “Продовження велодоріжки з іншого боку вулиці”.

Саме у цьому місці щонайменша зручність і безпека велодоріжки закінчуються – починається результат типових, на жаль, для країни рішень “Неважливо як, аби зробити, бо в проекті ж є”. Проект доводить велодоріжку до вулиці Драгоманова, несподівано обрізавши її посеред тротуару.

Незважаючи на недоліки, їхати велодоріжкою – особливі відчуття. Приємні. Не треба постійно озиратися, швидко маневрувати, махати рукою, а головне – не треба нестися-нестися-нестися. Можна їхати повільно, плавно, красиво залягати на повороті, милуватися пожовклим листям, осінніми квітами…

Щоправда, якщо вам назустріч їхатиме інший велосипедист, доведеться напружитися. Ширина велодоріжки – усього півтора метри. Це саме та відстань, на якій, їдучи максимально біля краю доріжки, ви на один сантиметр не дістаєте до керма зустрічного велосипеда.

Втім, все чесно: у Державних будівельних нормах на одного велосипедиста припадає 80 см. Тому двостороння велодоріжка у пострадянських країнах не може бути ширшою 1,6 м. А треба щонайменше два метри, як, наприклад, у Європі. Там на одного велосипедиста рахують цілий метр.

Інший недолік велодоріжки – відсутність розмітки. Не вистачає елементарних велосипедиків, намальованих білою дорожньою фарбою. Як показує досвід, тільки дорожнього знаку “Велодоріжка” недостатньо.

Він рідко сприймається людьми адекватно: знак просто ігнорується, а якщо не ігнорується, то відкручується додому на пам’ять. Як це сталося з двома знаками “Велодоріжка”, встановленими велоактивістами на власноруч намальованій велодоріжці на Володимирському узвозі.

А от розмітка дуже дієва, особливо на відстані кожні 100 м: коли велоактивісти намалювали на асфальті велосипедики та чоловічків, пішоходи здебільшого переходили на “свій”, пішохідний бік тротуару, а велосипедисти спускалися “велосипедною” половиною.

“Розмітка не передбачена у проекті, який зробив “Київ проект”, – пояснив нам співробітник “Київавтодору”, який зустрівся з велосипедистами за тиждень до відкриття велодоріжки. – Я особисто вас підтримую, і розмітка була би більш зрозумілою – але цього немає в проекті”.

У проекті розмітки немає, тому що такий символ не передбачений Правилами дорожнього руху, Державними будівельними нормами, Правилами забудови Києва. І тому його немає на велодоріжці на Здолбунівській. І тому на велодоріжці повно людей, хоча поряд іде справжній тротуар, ширший і зручніший.

Утім, не нарікатиму: велодоріжка на Здолбунівській – це ще дуже хороша велодоріжка. У порівнянні із Дніпровською набережною. Велосипедистам тут пропонують їхати через побитий старий тротуар, піски і автозаправку.

Тут тепер стоїть п’ять знаків “Велодоріжка”, і жодної розмітки. Якщо цей тротуар – велодоріжка, то де мають ходити пішоходи? Вочевидь, стрибати на дорогу? Переходити вулицю? Бо вдвох тут не розминутися: тротуар шириною усього два метри.

Зате тепер у Києві не одна велодоріжка, а ціла мережа! П’ять кілометрів на двох вулицях! Принаймні, так сказав Микола Азаров, коли відкривав розв’язку на Позняках 28 жовтня. Тепер велосипедисти можуть їздити сюди і кататися по справжній велодоріжці!

Мушу розчарувати: велодоріжки потрібні Києву не як атракціони. Люди не будуть приїжджати на Позняки, аби покататися по велодоріжці і відчути себе європейцем. Велодоріжки мають стати способом зручно, швидко і безпечно діставатися зі спального району в центр міста, зі спального району в спальний район, на роботу, в магазин, в кінотеатр. Це має бути розгалужена, зручна мережа, і це – виклик нинішній і майбутній владі.

Ви теж гадаєте, що у нас немає де прокласти велодоріжки? Тоді подивіться на наші широкі проспекти, які будувалися радянською владою спеціально для демонстрацій. Подивіться на широкі мости, широкі тротуари, якими рідко хто ходить. І порівняйте їх з вузенькими вуличками старих європейських міст, з двосмуговими дорогами гірських країн.

Там змогли зробити велодоріжки. І тепер вони дуже популярні. Люди їздять на роботу на велосипедах, лишаючи машину вдома і не забиваючи громадський транспорт. Он міністр оборони Швейцарії – цілу годину крутить педалі до свого міністерства, і не скаржиться. Або мер Лондона. Або прем’єр-міністр Великобританії.

 

Ми дуже чекаємо, коли хтось із наших чиновників раціонально підійде до питання велоінфраструктури, вивчить досвід іноземних країн і зробить з Києва веломісто. Приклад Боготи (Колумбія) показав, що це не дуже важко. Просто поцікавтеся.

Джерело – Українська правда.Київ

інші цікаві матеріали

У проекті бюджету Києва на 2018 рік зникли 50 млн грн, заплановані на розвиток велоінфраструктури. Це пряме порушення київською міською владою зобов’язання, взятого на себе

Кабінет міністрів України ухвалив постанову про зменшення максимальної дозволеної швидкості руху в населених пунктах з 60 км/год до 50 км/год. Постанова №883 «Про внесення змін до

Департамент транспортної інфраструктури КМДА зробив бюджетний запит на 2018 рік на велоінфраструктуру в сумі 50 млн грн. Відповідно до Стратегії розвитку Києва 2025 ДТІ визначив